English | Українська

МОМ допомагає жінкам-переселенцям

Дев’ята дитина Ніяри * народилася у Вінниці наприкінці липня, напередодні великого мусульманського свята Ураза-Байрам. Коли ми приїхали до міста два дні по тому, молода жінка зустрічала нас біля пологового будинку. Ніяра виглядала впевненою: пологовий будинок, медсестри, саме місто Вінниця, сильна спека тих днів – здається, ніщо з цього не змусило її хвилюватися. Мати дев’яти дітей, яка вивчала економіку й дитячу психологію, була змушена поїхати з Криму цієї весни. Ніяра та її родина – одні з понад 200 000 вимушених переселенців із Криму та Сходу України, які були вимушені шукати прихисту в інших регіонах держави.

За підтримки Норвегії та Швейцарії МОМ змогла надати необхідні речі, медикаменти та соціально-психологічну підтримку приблизно 1 000 вразливих переселенців. МОМ координує свої зусилля з партнерами з ООН та уряду на центральному та місцевому рівні, та діє через партнерські неурядові організації аби допомогти таким людям, як Ніяра та її близькі (цій родині ми передали дитячий візок, шкільне приладдя та мікрохвильову пічку).

Жінки готують в імпровізованому гуртожитку на Вінниччині

Ніяра народилася в Узбекистані та переїхала до Криму разом зі своєю родиною 2001 року. Батьки наразі там залишилися, відмовившись покидати свій дім. Ніяра каже, що найяскравішими моментами її життя було народження дітей. Вона та її чоловік Мустафа мріяли про великий будинок й майже побудували його. «Мені завжди подобалися люди, я любила приймати гостей, готувати для них, мене це ніколи не втомлювало», – згадує Ніяра. Проте життя перевернулося, й Ніяра з чоловіком і дітьми мали поїхати з Криму. До того ж іще минулого року в Мустафи діагностували рідкісну хворобу, що поступово паралізує м’язи і потребує дорогого лікування й догляду. Внаслідок стресу через переїзд і загальну ситуацію, стан чоловіка став різко погіршуватися.

Старші п’ятеро дітей Ніяри навесні пішли до вінницької школи – завдяки вчителям та однокласникам вони доволі добре подолали стрес переїзду й почали звикати до нового місця. Проте, звичайно ж, хлопці й дівчата сумують за Кримом і літом із дідусем і бабусею, запитують, коли ж вони поїдуть додому.

«Я була готова до великих випробувань, втім ставлення людей у Вінниці стало для нас надзвичайно приємним сюрпризом, – каже Ніяра. – Перехожі на вулиці зупинялися, аби сказати нам слова підтримки, продавець на ринку безплатно давав нам картоплю та малину…»

Попри оптимізм Ніяри, можливості місцевої громади вичерпуються. Протестантська спільнота, яка надала помешкання Ніярі та іншим переселенцям із Криму, тепер потребує це приміщення для власних потреб. До регіону прибувають люди зі Східної України, яким також потрібні помешкання, ліки, речі першої необхідності та інша гуманітарна допомога. Ніяра та інші кримчани, які залишаються у Вінниці, підтверджують, що їхньою найнагальнішою потребою є житло. Також складним є питання працевлаштування. І поки не задоволені найнагальніші потреби переселенців, перспективи їх інтеграції залишаються туманними.

«Слідкуючи за гуманітарною ситуацією і за зростанням кількості вимушених переселенців із початку кризи в лютому-березні, ми бачимо потребу в терміновій допомозі найуразливішим, а також у довгострокових проектах із економічної та соціальної інтеграції вимушених переселенців із громадами, що їх приймають, або у їх безпечному поверненні додому і відбудові життя там. Із наближенням зими та настанням холодів потреби зростатимуть. Ми готові збільшити нашу допомогу зі зростанням потреб»

Манфред Профазі, Голова Представництва МОМ в Україні

Друзі Ніяри сяють, коли розмова заходить про неї. «Вона є прикладом для всіх нас, адже вона ніколи не скаржиться і не депресує», – каже Айше, одна з жінок, які наразі живуть зі своїми чоловіками та дітьми у селі за годину їзди від Вінниці. З кінця травня за помешкання їм слугує колишнє ПТУ, зі старими ліжками з металевої сітки й одним «санвузлом» на майже сто жінок і дітей. МОМ підтримала їх холодильниками, мікрохвильовими пічками, пральними та швейними машинками, духовками та іншою гуманітарною допомогою.

Для іншої вимушеної переселенки із Криму, Ельміри, якій МОМ придбала швейну машинку, перші замовлення надішли з її власної громади, адже вони шиє традиційні мусульманські жіночі головні убори, які неможливо купити на материковій Україні. Головна турбота Ельміри – здоров’я її сина: у шестирічного хлопчика аутизм, і йому потрібна спеціальна школи.

Новонароджений син Ніяри – не один такий. «Шістьох дітей вже народили наші дівчата у Вінниці, – рахує Айше. – Шістьох маленьких українців».

Діти намагають зручніше влаштуватися в ліжку в загальній кімнаті переселенців

_________

*Усі імена змінено для захисту приватності 

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ
Політика прозорості